Проходять мої роки,
Літо, осінь, зима і весна,
Але в моїй душі
Є невелика пустота.

Я не можу з нею жити,
Її потрібно мені заповнити.
Піднімаю руки, я, до Неба
І підказує мені серце і душа,

Що мені потрібно.
Співати про Творця.
Що мені потрібно?
Писати про Творця.

Що мені потрібно?
Грати про Творця.
І тоді буде душа повна.
Піде геть ця непотрібна пустота.

Так в кожного буває,
В нього все необхідне є,
В нічому потреби немає
Дім, гроші, робота і сім'я.

А душа його,
На превеликий жаль
Пустою є.
І не знає він,
Що з пустотою зробити.

Треба її чимось заповнити,
Робота, навчання, власне життя,
Сім'я, кар’єра, здоров’я,
Але кричить його душа.

Що це все є марнота!
Я хочу бути з Богом!
Я вічно жива,
Та совість говорить:

«В тебе, людино,
Щось є не так».
Ця пустота не дає жити,
Пустота ця ладна тебе вбити.

Не хочу я з пустотою душею жити,
Я хочу вірити далі,
Я хочу всіх любити,
Я хочу надіятись на Бога далі.

І заповню я невелику пустоту,
Відкину на задній план,
Цю земну суєту життя,
Душа для мене більше ніж життя.

Я продовжую писати,
Я продовжую співати,
Я продовжую радіти,
Я продовжую грати,
Я продовжую Бога величати.

І протягом всього життя,
Я надіюсь на те, що
Заповниться ця пустота
Добрими ділами,

Молитвами, віршами,
Музикою та піснями.
Заповниться ця пустота,
З Тобою пройденими днями.

березень 2016 р Автор Сотник Еміль