Одна велика подія сталася,
У давнину, в одному місті, 
В однім краю.

Спаситель віддав за всіх людей
Життя своє.

Як я уявляю ці тривожні години, дні,
Як Спаситель прийняв чашу страждань свою 
В тім Гефсеманскім саду.

Як молився, Він, всією душею,
І падали сльози, як каплі крові,
Над сирою землею.

І говорив своїм учням тоді:
«Не спіть, попильнуйте,
Хоть годину зі мною».

І як після щирої молитви,
Знайшов учнів своїх сплячими,
В них очі від сну закривались.

- "Вставайте, пильнуйте,
Мій час вже прийшов
Іде той, хто мене видасть на смерть."

І воїни підійшли,
Попереду йде син погибелі,
Вітає Учителя і зрадливо цілує Його.

А потім Його воїни забирають,
І дають фарисеями, щоб звинуватить.
Обвинувачення шукають, щоб вбити Його.

Такі незаслужені страждання переносить,
Як розбійника Його б’ють, сміються над Ним.
«Цар Іудейський» - так Його величають,
В пурпурну одежу потім одягають,
На голову терновий вінок забивають.

До Пілата ведуть,
Його в гріхах звинувачують
І хресної смерті Йому бажають.

Пілат розуміє,
Що Христос невинний,
І хоче відпустити Його.

І ставши перед народом,
Вибір натовпу дає:
«Кого Вам відпустити,
Царя Іудейського, чи вбивцю Вараву?

Народ розлючений кричить,
- Варавву, Варавву давай!
Царя Іудейського розпинай!

Смерть Йому,
Кров Його хай буде на нас,
І на наших дітей.

18.04.2014 р Автор Сотник Еміль