Проходять мої роки,
Літо, осінь, зима і весна,
Але в моїй душі
Є невелика пустота.
Я не можу з нею жити,
Її потрібно мені заповнити.
Піднімаю руки, я, до Неба
І підказує мені серце і душа,
Що мені потрібно.
Співати про Творця.
Що мені потрібно?
Писати про Творця.
Що мені потрібно?
Грати про Творця.
І тоді буде душа повна.
Піде геть ця непотрібна пустота.
Так в кожного буває,
В нього все необхідне є,
В нічому потреби немає
Дім, гроші, робота і сім'я.
А душа його,
На превеликий жаль
Пустою є.
І не знає він,
Що з пустотою зробити.
Треба її чимось заповнити,
Робота, навчання, власне життя,
Сім'я, кар’єра, здоров’я,
Але кричить його душа.
Що це все є марнота!
Я хочу бути з Богом!
Я вічно жива,
Та совість говорить:
«В тебе, людино,
Щось є не так».
Ця пустота не дає жити,
Пустота ця ладна тебе вбити.
Не хочу я з пустотою душею жити,
Я хочу вірити далі,
Я хочу всіх любити,
Я хочу надіятись на Бога далі.
І заповню я невелику пустоту,
Відкину на задній план,
Цю земну суєту життя,
Душа для мене більше ніж життя.
Я продовжую писати,
Я продовжую співати,
Я продовжую радіти,
Я продовжую грати,
Я продовжую Бога величати.
І протягом всього життя,
Я надіюсь на те, що
Заповниться ця пустота
Добрими ділами,
Молитвами, віршами,
Музикою та піснями.
Заповниться ця пустота,
З Тобою пройденими днями.
березень 2016 р Автор Сотник Еміль |